Під час подальшої реконструкції, що проводилася в 1852–1854 роках за проектом та під наглядом провідного архітектора епохи Болеслава Павла Подчасжинського, були зведені два двоповерхові ризаліти та фронтальний портик із чавунними колонами. Інтер’єри були виконані у типовому для XIX століття неоготичному стилі.
Палац Лохув
Послідовно належав відомим польським аристократичним родам: Горновські, Доунаровичі, Замойські та Курнатовські, а його розвиток був безпосередньо пов’язаний зі спорудженням залізничної лінії Париж–Петербург. Здзіслав граф Замойський, син Анджея (1842–1925), був власником, який інтенсивно розширював фольварк.
З 1913 року власниками маєтку стали Ельжбета графиня Замойська — донька Здзіслава, та її чоловік Ерик граф Курнатовський. У міжвоєнний період маєток був частково поділений. Власники були знавцями та заводчиками коней. Їх пам’ятають як добрих господарів, організаторів кінних перегонів і полювань у навколишніх лісах. Після 1945 року маєток було передано державі. У палаці поселили сільських робітників, влаштували клуб і розмістили пошту.
Будівля була зруйнована, частину об’єктів розібрано. Від колишньої величі залишилися фрагменти декоративних паркетів, ліпнина, частина каміна та кахельна піч із декоративним верхом у Музичній залі. З долею Палацу був пов’язаний відомий польський поет Ципріан Каміль Норвід. Його бабусі, Анна зі Собєських Здзієборська та Йозефа Горновська, були сестрами. Норвід часто відвідував родичів, де на лоні природи черпав натхнення для своєї творчості.
Ревіталізація історичних об’єктів
Палац Лохув було відбудовано та відреставровано девелоперською компанією Arche S.A. у 2004–2008 роках. Компанія існує з 1991 року і займається здебільшого будівництвом житла та готелів у Варшаві (житловий комплекс Woronicza Park) та Лодзі (лофти в будівлях колишньої Łódzka Wytwórnia Papierosów). Успіхи на ринку нерухомості дозволили здійснювати мрії, такі як відновлення колишньої величі історичних об’єктів.
Історія дерев’яної церкви
Історія парафіяльної церкви починається у 1932 році, коли в Януві Подляському єпископ Чеслав Соколівський висвятив на священника Станіслава Сітнічкука з Вульки Добринської. Під час примиційного візиту декан Тереспольський, о. Францішек Міхалік, запропонував ідею побудови каплиці у Вульці Добринській. Після отримання дозволу з великим ентузіазмом мешканці Вульки Добринської та Малашевич розпочали будівництво. Проектантом був архітектор п. Мазур, а будівельниками — місцеві теслярі: Йозеф Козерський, Антоні Левчук, Віктор та Антоні Арсенюки, Юліан Романюк.
Будівлю церкви виконано з ригельної конструкції, обшитої всередині та зовні. Церква була тринавова. У будівлі також розташовувалися: пресвітерій, хор, дві сакристії та передпокій. Церкву прикрашали три вівтарі: головний, присвячений св. Станіславу Костці, та два бічні: один присвячений Матері Божій Ченстоховській, другий — Серцю Ісусовому. Вівтарі виготовив місцевий тесля Гжегож Мінцевич.
Будівельні роботи тривали лише 4 місяці. 13 листопада 1932 року на наказ сидлецького єпископа о. Францішек Міхалік освятив храм. Зведена каплиця стала першим кроком до створення парафії. 8 березня 1933 року єпископ Генрик Пжездзєцкі заснував парафію св. Станіслава Костки у Вульці Добринській.
Дерев’яна церква служила парафіянам 72 роки. Офіційне прощання зі старою дерев’яною церквою відбулося 3 червня 2005 року під час урочистої консекрації нового парафіяльного храму. У 2009 році церкву перенесли до Палацово-паркового комплексу Лохув, де проводилися реставраційні роботи. 13 травня 2010 року єпископ Дрохичинський Антоні Дидич разом із прелатом Тадеушем Осінським, парохом парафії Лохув, та о. Даріушем Парафінюком, парохом парафії Вулька Добринська, здійснили ре-консекрацію на церкву Божого Милосердя.
